Йо, ребзя, сегодня я расскажу вам историю своего дикого приключения, когда я купила закладки метадона и пошла в кино со своими друзьями, обдолбанной до потери сознания. Готовьтесь, вас ждет настоящая адреналиновая история!
Все началось, когда я зашла в свой любимый райончик, где обитают настоящие хардкорные наркоманы. Там я встретила своего дилера, парня по кличке Трэк. Он всегда точно знает, что мне нужно и как меня расколбасить. Так что я заказала несколько закладок метадона и попросила его добавить немного mj в пакетик. Это был настоящий коктейль для моих мозгов, дорогие мои!
Не желая терять время, я решила сразу пропить одну понюшку метадона прямо у дилера. Это сразу дало свои результаты – меня начало ломать, и мир стал немного размытым. Я почувствовала, как сила наркотика проникает в каждую клеточку моего тела. Правда, немного страшновато стало, но это только добавило острых ощущений в этот безумный рейв.
Когда я вышла на улицу, вспомнила, что давно не использовала свой GPS. Я достала смартфон и включила закладку с координатами кинотеатра, куда наши друзья собрались идти. Вот это удобная штука, просто бомба! Нет никакого шанса потеряться, даже когда ты на моей волне.
Через какое-то время я оказалась в кинотеатре, и моя ломка стала постепенно утихать. Видимо, первитин, который я тоже взяла с собой, подействовал. Когда я вошла в зал, на меня обрушилась волна аромата попкорна. Боже, какой запах! Я бы съела килограмм этой вкуснятины!
Проходя мимо кассы, я случайно наступила на свою шнурковую громадину и рухнула на пол. Все зеваки смотрели на меня, но мне было все равно – я была в своем мире. Поднявшись с пола, я пошла в конфетную лавку и попросила продавца дать мне все круглые таблетки, что у него есть. Горячий паренек посмотрел на меня с недоумением, но все же выложил на стойку целую гору пилюль.
Я купила все эти таблетки и начала их с удовольствием глотать. Каждая таблетка принесла мне новые ощущения, зажигая мой мозг. Мне хотелось петь, танцевать и обнимать всех вокруг. Я стала живой энергией, полной веселья и безумия!
Когда начались рекламные ролики перед фильмом, я почувствовала себя настоящей звездой. Мои глаза горели ярче солнца, и я привлекала внимание всех находившихся рядом. Моя душа плыла в облаках, а мои мысли были неуловимы, словно в моей голове был Вселенский Аэропорт и каждая моя мысль была пассажиром, готовым взлететь в неизведанные дали.
Фильм стартовал, но я не могла зацепиться за сюжет. Мой мозг взлетел на другие высоты, и я терялась в своих дурманящих мыслях. Это был подарок для моих чувств – смотреть фильм под воздействием наркотиков. Я видела окружающий мир в новых красках и разноцветных оттенках. Люди вокруг меня становились куклами, а звуки складывались в потрясающую симфонию.
Все вокруг казалось безумным, но в то же время прекрасным. Я была частью этого волшебного мира, где все возможно. Воздух стал прозрачным и легким, словно я парила над землей. Мои глаза сияли, и я летела сквозь время и пространство, ощущая себя настоящим наркорэпером, растаявшим в своих головных картинках.
Но, к сожалению, все хорошее когда-то заканчивается. Фильм подошел к концу, и я с трудом вспомнила, как вернуться в реальность. Мне пришлось оставить свой наркотический мир и отправиться домой, где меня ждал тяжелый приход. Ломка начала охватывать каждую клеточку моего тела, и я понимала, что это только начало.
История моего киношного обдолбанного приключения подошла к концу. Теперь я лежу в своей постели, окутанная облаками наркотического дыма, и мои мысли уже в другом измерении. Это было безумное путешествие, дорогие мои, и я не жалею ни о чем.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...